Як і чому M16 провалилася у В'єтнамі?
Наскільки поганою була M16 під час В'єтнамської війни? І чи можна довіряти їй (та цивільним варіантам AR-15) сьогодні? Ми розглянемо все це.
(по матеріалам https://www.pewpewtactical.com/m16-vietnam-failure/)
Від відео в Ютубі і до інтернет-форумів, зазвичай не потрібно далеко йти, щоб знайти когось, хто проголошує, яке "зло" AR-15/M16 і те, наскільки вона ненадійна.
Хоча останніми роками ці критики майже зникли на фоні переповненого ринку високоякісних AR-15, їхні скарги й критика мають під собою певні підстави.
Факт залишається фактом: M16 підвела американських солдатів під час В'єтнамської війни, і через це загинули американці.
Скільки життів було втрачено через ранні недоліки цієї гвинтівки? На жаль, ми ніколи цього не дізнаємося, але відомо, що кількість загиблих була значною.
Як це сталося? Чому це сталося? Хто винен? І чи можна довіряти платформі AR-15/M16 сьогодні?
Ці питання цілком справедливі. Давайте розглянемо їх детальніше.
Факти і вигадки
Я зібрав цю інформацію з кількох джерел, але основна частина походить безпосередньо з засідання Конгресової підкомісії з питань M16.
Додатково використані розсекречений звіт "M16 Rifle Review Panel" від 1 червня 1968 року, а також книги, такі як "The Black Rifle", "Misfire: The Tragic Failure of the M16 in Vietnam", і "The Great Rifle Controversy".
Після сотень годин особистих досліджень я впевнений у наданні цих деталей вам. Якщо вам цікаво самостійно заглибитися в усі нюанси, я раджу прочитати джерела, зазначені вище.
Гвинтівка
Хоча "M16" є популярною назвою цих гвинтівок, насправді все дещо складніше. Технічно, у В'єтнамі було кілька варіацій M16.
Існували навіть кілька версій, які взагалі не отримали офіційних військових позначень. Їх продавали військовим у невеликих партіях під комерційними назвами Colt.
Гвинтівки, які були масово вироблені та прийняті на озброєння армії, були такими (в порядку прийняття):
- M16
- XM16E1
- M16A1
Між цими моделями є кілька відмінностей, але більшість з них не мають суттєвого значення для нашої історії.
Простіше кажучи, XM16E1 була гвинтівкою, з якою виникало найбільше проблем.
Найновіша американська гвинтівка була поставлена військовим у 1964 році, проте її справжнє бойове випробування відбулося лише під час Битви при Я-Дранг у 1965 році.
Хоча M16 технічно мала ті ж недоліки, що й XM16E1, вона була придбана переважно Повітряними силами США і в значно менших кількостях.
Оскільки ці гвинтівки майже виключно використовувалися для охорони, M16 Повітряних сил рідко брали участь у бойових діях або зазнавали впливу умов, що призводили до збоїв.
У деяких рідкісних випадках Повітряні сили продовжували використовувати свої оригінальні M16 аж до початку 2000-х років, перш ніж нарешті оновитися до стандарту M16A2.
M16A1 вирішила багато проблем із дизайном і виробництвом, властивих родині M16.
Хоча ця версія також не була ідеальною і не захищеною від збоїв, вона була набагато надійнішою, ніж її попередники, особливо в польових умовах.
На жаль, M16A1 надійшла на озброєння лише в 1967 році.
Проблеми
Перш ніж розібратися, чому і хто винен, давайте подивимось, що пішло не так із XM16E1 у В’єтнамі.
На початку війни XM16E1 була надзвичайно надійною — але це тривало лише дуже короткий період, буквально в перші кілька місяців.
Битва при Я-Дранг стала першим випадком, коли регулярні американські війська зустрілися в бою з регулярними силами Північного В'єтнаму.
До речі, якщо ви ще не бачили фільм "Ми були солдатами", вам обов'язково варто його переглянути.
Хоча у фільмі це питання не порушується, у книзі, на якій він заснований, полковник Мур (автор) і сержант Севідж прямо підтверджують, що їхні M16 працювали бездоганно під час бою.
У книзі полковник Мур зазначає, що XM16E1 стала вирішальним фактором, завдяки якому його підрозділ зміг вижити в битві.
Так само сержант Севідж згадує: "У мене в рюкзаку було близько тридцяти магазинів. І жодних проблем з XM16E1. За годину до темряви троє чоловіків підійшли до нашого периметра. Я вбив їх усіх на відстані 15 футів."
Отже, як XM16E1 перейшла від такої надійної гвинтівки до репутації ненадійного шматка брухту?
Проблема з вилученням гільзи
Найбільш поширеною проблемою, з якою стикалася XM16E1, була неможливість вилучення гільзи. Після пострілу затвор розблоковувався і рухався назад, але не виймав використану гільзу з камори.
Найчастіше екстрактор на затворі просто зісковзував з обідка використаної гільзи.
Якщо пощастить, це викличе короткий хід затвора, що призведе до неможливості подачі нового набою з магазину.
Виправити цю затримку досить просто: вийняти магазин, трохи відтягнути ручку заряджання, і в 9 з 10 випадків гільза вийде з камори.
Але якщо вам не пощастить, це може призвести до "подвійної подачі".
Цей термін означає, що затвор відсунувся достатньо далеко, щоб подати новий набій із магазину, але оскільки камера все ще зайнята використаною гільзою, виникає подвійна подача.
Це не катастрофа, і вирішити проблему можна тим же методом, але це більш складна (і неприємна) ситуація.
Якщо вам дуже не пощастить, екстрактор не зісковзне з обідка гільзи, а відірве обідок, залишивши решту використаної гільзи в каморі.
Цю проблему не можна вирішити швидко або легко. Потрібно вийняти магазин, зафіксувати затвор у задньому положенні, дістати шомпол (якщо вам його видали...) і проштовхнути його через ствол, щоб вибити гільзу.
І весь цей час ворог обстрілює вас зі свого АК-47.
Відірвані обідки гільз були досить рідкісним явищем на початку війни, але швидко стали поширеною проблемою.
Відскок затворної рами
Чи замислювалися ви, для чого потрібні буферні вантажі у вашій гвинтівці? Частково вони запобігають відскоку затворної рами.
Відскок затворної рами відбувається, коли група затвора (BCG) рухається вперед під час циклу стрільби, знімаючи новий набій із магазину та подаючи його в камору.
Якщо група затвора (BCG) рухається занадто швидко, вона може загнати набій у камору, зафіксуватися, а потім трохи відскочити назад.
Це не є великою проблемою під час стрільби в напівавтоматичному режимі, оскільки затвор повернеться вперед до того, як ви зможете натиснути на спусковий гачок вдруге.
Але що станеться, якщо ця проблема виникне під час стрільби в автоматичному режимі?
Варто пам'ятати, що ці збої відбуваються за лічені мілісекунди. У бою різниця в кілька мілісекунд може коштувати життя.
Сьогоднішня військова доктрина США рідко дозволяє пересічному піхотинцю використовувати автоматичний вогонь з M16 або M4. Але доктрина В'єтнамської війни була набагато ліберальнішою у використанні автоматичної стрільби — здебільшого через засідки в дуже густих джунглях.
У автоматичному режимі момент, коли BCG (група затвора) фіксується в передньому положенні, запускає ударник.
Якщо BCG запускає ударник, але потім трохи відскакує назад, поки ударник рухається вперед, це заважає йому вдарити з повною силою. У результаті сила удару може бути недостатньою для того, щоб підпалити капсуль і вистрілити.
Це той самий страшний "клац" замість "бах".
Буферні вантажі в гвинтівці фактично працюють як ударний молоток, який запобігає відскоку затвора після того, як він зафіксується на місці.
Виправити це можна просто, відтягнувши ручку затвора.
Однак, якщо ви стріляєте автоматичним вогнем, щоб придушити ворога під час засідки, і раптом вам потрібно зупинитися, щоб знову зарядити через те, що ваша гвинтівка "клацнула", замість того щоб вистрілити, це залишить у вас погане враження про зброю.
Якщо ви взагалі переживете засідку.
Випадковий постріл (Slam Fire)
Якщо ви коли-небудь заряджали набій у свою AR-15 і потім виймали його, не вистріливши, то, ймовірно, помічали невелике вм'яття на капсулі.
Це відбувається тому, що в напівавтоматичних і автоматичних гвинтівках, таких як AR-15, ударник під час заряджання рухається вперед і легенько б'є по капсулю, залишаючи вм'ятину. У нормальних умовах цей удар недостатній, щоб викликати постріл, але в окремих випадках, особливо в зброї без засобів запобігання слам-файрам, це може призвести до небажаного пострілу.
Ця вм'ятина викликана вільно рухомим ударником у групі затвора (BCG).
Чому це безпечно? Просто: для пробиття капсуля потрібно набагато більше сили, ніж інерція ударника може забезпечити... принаймні сьогодні.
Однак у ранніх версіях M16 та XM16E1 ударники були значно важчими. Це добре для довговічності, але також збільшувало ймовірність slam fire (випадкового пострілу) через інерційний удар.
Завантажте магазин, зарядьте ручку затвора або відпустіть затвор — і ви можете отримати “бах” замість “клац”.
На цьому наголошу: завжди переконуйтеся, що ваша зброя спрямована в безпечному напрямку.
Чесно кажучи, цю проблему не можна віднести до конструктивних недоліків M16/XM16E1. Це було виробниче питання, пов'язане з чутливістю капсулів.
Однак це все одно залишалося проблемою.
Поломки деталей
Крім збоїв, XM16E1 також страждала від проблем із поломкою деталей.
На жаль, це не було чимось несподіваним. Досить часто новоприйнята військова зброя стикається з поломками деталей на ранніх етапах експлуатації.
Жодна кількість випробувань національного арсеналу або виробника не зможе повністю відтворити умови, коли десятки тисяч солдатів стріляють мільйони набоїв.
Пам'ятайте: ви — останній етап у випробуваннях і контролі якості.
Потрібно зазначити, що у XM16E1 багато деталей мали схильність ламатися. І майже всі ці деталі були критично важливими.
Затвори тріскалися, роз'єднувач на бойових пружинах ламався, камори та стволи піддавалися корозії, а приклади й руків'я тріскалися та відривалися.
Іншими словами, якщо деталь була необхідна для роботи XM16E1, вона, ймовірно, ламалася під час нормального використання.
Затримка подачі набою
Хоча це траплялося рідше, але все ж іноді виникало — і так, саме те, що ви подумали.
Група затвора рухалася вперед, але з якоїсь причини не могла правильно подати набій у камору.
Проте це також не можна повністю віднести до проблем XM16E1. Алюмінієві магазини, які використовувалися тоді, були розроблені для одноразового використання: зарядив, відстріляв і викинув.
Проте солдати не могли викидати магазини через проблеми з постачанням. Постійне використання одних і тих самих магазинів призводило до викривлення губок подачі і затримок у подачі набоїв.
Що спричинило ці проблеми?!
Існували деякі другорядні проблеми, такі як поломки магазинів і деталей через збої в контролі якості, але переважна більшість проблем XM16E1 зводилася до двох причин:
- Армія США свідомо використовувала неправильний порох у боєприпасах.
- Патронник і стволи не мали хромування.
Майже всі проблеми XM16E1 у В'єтнамі були прямо пов'язані з однією або обома з цих причин.
Тримайте порох сухим... і використовуйте правильний!
Щоб зрозуміти масштаб цієї проблеми, потрібно зробити крок назад.
AR-15 була розроблена одночасно з патроном .223 Remington/5.56x45 мм. Історія цього набою сама по собі цікава, але ми залишимо це на інший раз.
ArmaLite розробила гвинтівку та допомагала з розробкою патрона, але основну роботу над ним виконала Remington.
Для довідки, все це було зроблено повністю поза контролем військових.
У цьому новому патроні використовувався певний порох — IMR 4475, екструдований або "стрижневий" порох, виготовлений компанією Du Pont і проданий Remington.
Однак армія США мала ексклюзивний контракт на постачання пороху з компанією Olin Mathieson, яка виробляла тільки кулястий порох WC 846 для військових. (Жодних шансів для корупції тут, звичайно...).
Для простоти будемо називати їх стрижневим порохом і кулястим порохом.
І щоб це було легко запам'ятати: стрижневий порох = добре, кулястий порох = погано.
Порохи, кулі та травми
Порох є порохом, правильно? Ні, зовсім не так. Різний порох згорає по-різному.
Деякі горять швидше, інші повільніше, одні стійкі до температури, інші ні. Загалом, у виробництві пороху є багато наукових нюансів.
Стоунер і ArmaLite розробили M16 для використання зі стрижневим порохом. Гвинтівка була навіть налаштована під цей тип пороху (розмір і розташування газового порту, вага затворної групи, міцність деталей, натяг буферної пружини тощо).
Боєприпаси з правильним стрижневим порохом (виробництва Remington) використовувалися різними силами на ранніх етапах війни у В'єтнамі, зокрема АРВН (Армія Республіки В'єтнам), "Зеленими беретами", та 7-ю кавалерією в битві при Я-Дранг.
Стрижневий порох працював добре. Але чому ж кулястий порох не спрацював?
Зміна пороху може мати побічні ефекти
Існує багато наукових пояснень, але я поясню просто. Кулястий порох мав іншу криву тиску та швидкість горіння, що призводило до зміни тиску в гвинтівці порівняно з тим, що планували Armalite/Стоунер/Colt.
Це призвело до збільшення початкової швидкості кулі приблизно на 100-150 футів за секунду та зростання темпу стрільби на понад 200 пострілів за хвилину. Хоч це може здатися незначним, саме це стало основною причиною найбільших проблем M16.
Змінивши одну деталь, ти змінюєш усе.
Збільшений тиск у каморі та стволі означає більший тиск на газовий порт, що з часом призводить до його зношування та ще більшого тиску в системі.
Будь-яке збільшення тиску в системі, навіть до того, як газовий порт почне зношуватися, підвищує енергію всієї системи, починаючи з того, що затворна рама (BCG) рухається назад швидше і з більшою силою.
Якщо затворна рама рухається швидше та сильніше, це спричиняє підвищене зношування критичних деталей, таких як затвор і роз'єднувач.
Закони дії та протидії означають, що швидший рух затворної рами назад також призводить до швидшого руху вперед, що підсилює відскок затвора і надає вільно рухомому ударнику більше інерції.
Підвищення початкової швидкості кулі також скорочує час перебування газу (dwell time). Час перебування — це проміжок між моментом, коли порох починає горіти, і тим, коли механізм гвинтівки починає цикл.
Скорочення часу перебування означає, що тиск у патроннику вищий, ніж для якого вона була спроектована. Вищий тиск ускладнює вилучення гільзи, оскільки вона все ще притиснута до стінок патронника під тиском газів.
Поєднайте це з тим, що затворна рама рухається швидше і більш різко, і ви отримуєте ситуацію, коли екстрактори зісковзують з обідків або обривають головки гільз.
Хромування: Не тільки для гарного вигляду
Саме по собі, переключення з стрижневого пороху на кулястий вже було величезною проблемою. Але її ускладнила ще одна проблема — корозія.
Якщо ви не знали, В'єтнам — це здебільшого джунглі та узбережжя. Там дуже гарно, коли це не знищується напалмом, але водночас це неймовірно вологе середовище.
В’єтнам має середньорічний рівень опадів у 193 сантиметри на рік, 90% з яких випадає протягом “дощового” сезону, що триває близько 155 днів. Середня вологість становить 78%.
Цікавий факт: Сталь не любить воду. А стволи виготовляються зі сталі. Сподіваюся, ви бачите, куди це веде.
Корозія в патроннику XM16E1 спричиняла утворення пор, і ці пори стали критичною проблемою для гвинтівки.
Латунна гільза розширюється в патроннику, створюючи газове ущільнення. Коли тиск падає, латунь стискається і її можна вилучити з камори.
Але якщо камора заповнена крихітними порами, латунь розширюється, щоб заповнити ці порожнини, і застрягає, що призводить до зісковзування екстракторів і обриву головок гільз.
У таких гвинтівках витягнути гільзу стає набагато важче і зазвичай для цього потрібен шомпол.
Хромування має високу стійкість до корозії і є в три рази міцнішим за сталь. Нанесення хрому на M16 підвищує довговічність гвинтівки, зменшує знос і захищає газовий порт від ерозії, спричиненої газами.
Армія США відкрила ці переваги під час боїв із японськими солдатами в джунглях під час Другої світової війни.
Але з якоїсь причини вони забули про це до того часу, коли Конгрес ухвалив Резолюцію щодо Тонкінської затоки.
"Дорога мамо, будь ласка, надішли мені набір для чищення калібру .22"
Якщо ви коли-небудь стріляли з гвинтівки, то знаєте, що вони швидко забруднюються. Це базовий факт щодо будь-якої зброї.
Однак армія США зробила чергову помилку, відмовившись видавати комплекти для чищення з XM16E1. Вони заявляли, що гвинтівка є "самоочисною" і не потребуватиме набору для чищення.
Офіційний навчальний посібник армії США того часу стверджував: "періодичне чищення зброї забезпечить її безперервне функціонування". Мабуть, один із найбільш безглуздих висловів, коли-небудь написаних.
Американські солдати, які воювали у В'єтнамі, швидко зрозуміли, що їхні гвинтівки, насправді, потребують регулярного чищення. І оскільки армія США не збиралася забезпечити їх належними засобами, вони були змушені звертатися до тих, хто міг допомогти.
Своїх рідних удома.
Є сотні задокументованих листів від солдатів і морських піхотинців, які воювали у В'єтнамі, в яких вони писали своїм батькам, дівчатам, дружинам, сенаторам і конгресменам з проханням надіслати їм елементарні засоби для чищення та інші необхідні речі.
Серед найпоширеніших прохань були: мастило для зброї, патчі для чищення, щітки, гачки для очищення та найважливіший предмет — шомполи для вибивання застряглих гільз.
Один морський піхотинець писав своїм батькам:
"З 40 набоїв, які я вистрілив, моя гвинтівка заклинила приблизно 10 разів. Я ношу з собою якомога більше гранат, плюс багнет і ніж K-bar (джунглевий ніж), щоб мати хоч щось, чим можна було б битися. Якщо можете, будь ласка, надішліть мені шомпол і пензлик для фарби десь 1 1/4 дюйма. Він мені потрібен, бо через мої гвинтівки гинуть багато хлопців — їх постійно заклинює."
Комісія Конгресу, яка поїхала до В'єтнаму для розслідування проблем з M16, трагічно виявила, що один морський піхотинець загинув у бою, тому що він був єдиним у своєму взводі, хто мав шомпол для чищення.
Він загинув, бігаючи по лінії, допомагаючи своїм товаришам прочистити їхні гвинтівки, які заклинило.
Semper Fi.
Як ці проблеми взагалі могли бути допущені?!
Чим глибше ми заглиблюємося в цей безлад, тим більше обурення це повинно викликати.
Але коротка відповідь така: некомпетентність, корупція, злочинна недбалість і величезна зневага до американських життів. І вся відповідальність за це лежить на Корпусі військових постачань армії США.
Як була спроектована і протестована компаніями ArmaLite, Colt, Стоунером і Remington, M16 була насправді чудовою зброєю — надійною, точною і смертоносною.
Але гвинтівка та патрон, які вони спроектували, не були тими самими, які використовувала армія США.
Хромування — це дорого
Кожен, хто служив на Південно-Тихоокеанському театрі під час Другої світової війни, знав, що сталеві стволи кородують. Це була серйозна і відома проблема з M1 Garand.
Стоунер, ArmaLite і Colt також це знали. Всі вони рекомендували хромувати патронники та стволи M16.
Однак армія США відмовилася, вважаючи це "необов'язковим" і "занадто дорогим".
Зміна пороху
До цього моменту ви могли б зробити висновок, що проблеми з родиною M16 були спричинені некомпетентністю або крайньою недбалістю.
Але тут наша історія робить поворот від глупоти й байдужості до очевидного злого умислу.
У червні 1963 року Командування матеріально-технічного забезпечення армії провело випробування на Арсеналі Франкфорд і визначило, що стрижневий порох не є життєздатним варіантом для M16.
Вони також дійшли висновку, що армія повинна використовувати кулястий порох, який американські сили використовували ще з кінця Першої світової війни.
На той час спеціальні сили та Армія В'єтнаму вже кілька років використовували стрижневий порох. Але армія США ухвалила своє рішення.
Чому стрижневий порох "не підходив"?
У цьому рішенні спостерігається певна циркулярна логіка. На основі випробувань на арсеналі Франкфорд армія розробила технічні вимоги, згідно з якими M16 повинна мати початкову швидкість кулі 3,250 футів за секунду і тиск у каморі не більше 52,000 PSI.
Виходячи з цих вимог, вони визначили, що стрижневий порох не може відповідати цим характеристикам. І це частково правда.
Ваше наступне питання повинно бути: Чому вони придумали ці цифри, якщо вони зовсім не відповідали тому, що могла забезпечити M16, розроблена Стоунером і Colt, з боєприпасами, які вони створили?
Офіційна відповідь від Корпусу військового постачання армії США під час розслідування була такою:
"У ході програми розробки боєприпасів калібру 5.56 мм армія могла б вирішити знизити вказану початкову швидкість, уникаючи необхідності розробки нових порохів ... Це дещо знизило б дальність і ефективність гвинтівки M-16. Замість цього армія вирішила зберегти початкові [sic!] балістичні характеристики та використовувати порохи, які могли б послідовно відповідати цим вимогам при масовому виробництві."
Іншими словами, вони придумали ці цифри на ходу, бо саме такий результат давав кулястий порох.
Їм було байдуже, що краще для гвинтівки; вони вибрали порох, протестували його і використали результати тестів із кулястим порохом, щоб визначити технічні вимоги.
Стрижневий порох навіть не розглядали.
Після того як армія вирішила, який порох використовувати, вони запитали думку Стоунера щодо технічної специфікації.
Він не рекомендував її затверджувати, але його повідомили, що рішення вже було прийнято.
Ігнорування проблем
Стоунер попередив армію, що станеться у випадку прийняття нових технічних планів.
Colt також попередила армію, що їхні внутрішні випробування довели, що гвинтівки менш надійні з кулястим порохом.
У листопаді 1965 року, в тому ж місяці, коли XM16E1 зі стрижневим порохом вперше була використана в бою під час битви при Я-Дранг, Colt провела випробування кількох гвинтівок і дійшла висновку, що хоча жодна з гвинтівок не дала б збоїв зі стрижневим порохом, приблизно половина могла б вийти з ладу з кулястим порохом.
І це тестування проводилося на чистих і справних гвинтівках вдома, у США, а не на зброї, яку використовували наші солдати.
Звіт від Colt був надісланий армії та проігнорований.
У грудні того ж року Арсенал Франкфорд провів власне тестування. Вони виявили, що M16 зі стрижневим порохом мала 3,2 збої та 0,75 зупинок на кожні 1 000 пострілів.
Ті ж самі гвинтівки, заряджені кулястим порохом армії, зіткнулися з 18,5 збоями та 5,2 зупинками на кожні 1 000 пострілів — тобто рівень відмов був майже вшестеро вищим.
Співучасть Colt?
У 1965 році, через цілий рік після того, як випробування довели, що кулястий порох може вивести з ладу гвинтівку M16, генерал Вільям Вестморленд, командувач армії США у В'єтнамі, надіслав терміновий запит на прийняття M16 на озброєння американськими силами у В'єтнамі.
Генерал Вільям Вестморленд особисто побачив, наскільки M16 є важливою в густих джунглях В'єтнаму і наскільки M14 була застарілою.
Його запит на 100,000 гвинтівок M16 поставив Colt у скрутне становище.
Відповідно до вимог армії до приймання зброї, M16, вироблені Colt, не мали перевищувати 850 пострілів за хвилину, що було майже неможливо досягти з кулястим порохом.
Не в змозі виконати ці вимоги, Colt заявила, що більше не несе відповідальності за успішне проходження M16 випробувань армії та не може гарантувати результатів з використанням кулястого пороху.
У відповідь армія надала Colt дозвіл тестувати M16 з будь-якими боєприпасами, які вони забажають, за умови, що вони виконають вимоги.
Colt, маючи в запасі кілька мільйонів набоїв зі стрижневим порохом, використовувала їх для тестування гвинтівок і "успішного" проходження вимог. Армія була з цим згодна, навіть попри те, що гвинтівки не відповідали технічній специфікації, якщо використовувати стрижневий порох.
Згідно з цією угодою Colt поставила понад 330,000 гвинтівок.
Кілька років потому Комітет Ічорда дійшов висновку:
"Керівник проекту гвинтівки, адміністративний офіцер з питань контрактів, члени Технічного координаційного комітету та інші посадовці, включаючи заступника міністра оборони з питань установ і логістики, свідомо приймали гвинтівки M16, які не пройшли затверджені випробування на прийнятність."
Colt знала, що M16 не могла відповідати вимогам, і армія США також це знала. Але замість того, щоб виправити проблему, військові дозволили Colt просто підробити результати.
На той час майже всі боєприпаси, які використовували американські солдати у В'єтнамі, були зі злощасним кулястим порохом, про який усі знали, що він не працював належним чином.
У звіті Комітету Ічорда також було зроблено висновок:
"Невиконання посадовими особами армії заходів для виправлення недоліків боєприпасів калібру 5,56 мм межує з кримінальною недбалістю."
Чому армія США допустила кримінальну недбалість?
У цій справі небагато фактів для розслідування. Ніхто не був звинувачений у злочинній недбалості або державній зраді; ніхто не поставав перед судом.
Однак є кілька обґрунтованих припущень щодо мотивів.
Корпус військових постачань армії США відповідав за постачання зброї для американської армії. Вони займалися її розробкою, випробуванням і виробництвом. І до 1960-х років вони робили це вже майже 150 років.
Що ж відбувається, коли розробкою займається хтось ззовні?
Стоунер розробив M16, але права на виробництво належали Colt. Якщо військові приймали гвинтівку Colt, саме Colt її виробляв. І так і сталося.
Ці обставини зробили Корпус військових постачань армії США... зайвим. І всі високопосадовці залишилися без роботи.
З самого початку Корпус військових постачань ненавидів M16. Вони її ігнорували, зневажали та обмовляли. Але через обставини, які вони не могли контролювати, їм довелося її прийняти.
Отже, Корпус військових постачань армії США "прийняв" M16 на своїх умовах.
Це були умови, які M16 не могла виконати, і вони знали це від самого початку. По суті, вони саботували проект M16.
M16A1
Після кількох років, коли XM16E1 призводила до загибелі солдатів, M16A1 була нарешті прийнята у лютому 1967 року з десятьма основними інженерними змінами.
Іронічно, але ці зміни не були запроваджені для виправлення M16. Вони лише модифікували конструкцію, щоб гвинтівка краще працювала з кулястим порохом, який використовувала армія.
На той момент було вже занадто пізно повертатися до використання стрижневого пороху, оскільки DuPont припинила його виробництво ще в 1964 році через відмову армії прийняти його.
Зміни між XM16E1 та M16A1 включали:
- буфер,
- твердість затвора,
- газову трубку,
- покриття на ключі затворної рами,
- затворну затримку,
- полум'ягасник,
- утримувач ударника,
- роз'єднувач.
Також виробник додав піднятий захисний бар'єр навколо кнопки скидання магазину, щоб запобігти випадковому від'єднанню магазинів.
І нарешті, у травні 1967 року до списку змін додали хромування патронника.
Проте жодна з цих змін не усунула найбільшу проблему — кулястий порох просто був поганим. Нові вдосконалення підвищили надійність і довговічність M16A1, але нічого не зробили для вирішення проблеми з вилученням гільз.
Лише в 1970 році кулястий порох був нарешті реформульований, щоб стати ближчим до стрижневого, яким користувалися спочатку.
M16/M4 та AR-15 сьогодні
Минуло вже 50 років з моменту вирішення проблем із M16, але гвинтівка все ще страждає від незаслуженої репутації, яку вона отримала у В'єтнамі.
M16 не провалилася у В'єтнамі. Навпаки, навіть з усіма її проблемами, вона була значно кращою гвинтівкою у всіх відношеннях, ніж M14.
Провина не лежить на M16, Стоунері чи навіть на Colt. Вона повністю лежить на офіцерах армії США, які не лише допустили ці проблеми, але й ігнорували розробників, тих, хто тестував гвинтівку, і всіх, хто був причетний.
Сьогодні M16 та M4 — це надзвичайно надійні гвинтівки, але тільки тому, що їм дозволяють такими бути.
Цивільні AR-15, якщо вони зроблені з розумною якістю, безсумнівно, є одними з найкращих гвинтівок для самооборони, змагань або підготовки до екстремальних ситуацій.
Це справді дивовижно, наскільки хорошою є ця платформа, коли немає людей, які свідомо намагаються її саботувати.
Заключний акорд
Ніхто ніколи не був по-справжньому притягнутий до відповідальності за злочини проти солдатів і морських піхотинців, які служили та загинули у В'єтнамі через грубу зневагу безіменних офіцерів удома.
Як і очікувалося, під час розслідування Конгресу люди мовчали або "не могли згадати" звіти чи інциденти. Документи не були надані або знайдені, ймовірно, були знищені, щойно з'явилися повістки в суд, і журі присяжних ніколи не скликали.
Доказів корупції не знайшли. Хоча підкомітет вимагав розслідувати та перевірити прибутки Colt і контракти Olin Mathieson на виключне постачання, Конгрес так і не довів справу до кінця.
Ми ніколи точно не дізнаємося, хто винен. Ми ніколи не дізнаємося, чому вони вирішили дозволити людям помирати, а не прийняли новий порох. І сім'ї загиблих ніколи не знайдуть справедливості, якої вони заслуговують.
Загальні причини в короткій формі:
Основні проблеми M16 у В'єтнамі:
- Неправильний порох:
M16 була розроблена під стрижневий порох IMR 4475, але армія США вирішила використовувати кулястий порох, який не підходив для гвинтівки. Це викликало надмірний тиск і збільшену швидкість стрільби, що призводило до серйозних проблем з вилученням гільз і збоїв у роботі. - Відсутність хромування патронника та ствола:
Спочатку M16 не були хромовані, що сприяло корозії в умовах вологого клімату В'єтнаму. Це призводило до затримок у вилученні гільз і частого заклинювання зброї. - Недостатня підготовка та відсутність засобів для чищення:
Армія помилково стверджувала, що M16 є самоочисною і не потребує регулярного догляду. Солдати не отримували наборів для чищення, через що зброя швидко забруднювалася й заклинювала під час бою. - Поломка деталей:
Під час використання M16 виникали часті поломки важливих компонентів, таких як затвор, роз'єднувач і газові трубки, що знижувало її надійність у польових умовах.
Чому це сталося?
- Саботаж і байдужість: Корпус військових постачань армії США спочатку не підтримував M16 і саботував її впровадження, нав'язуючи технічні умови, які гвинтівка не могла виконати.
- Нехтування попередженнями: І Стоунер, і Colt попереджали армію про проблеми з використанням кулястого пороху, але їхні рекомендації ігнорувалися.
- Корупція та відсутність відповідальності: Хоча багато чиновників знали про проблеми, жоден із них не був притягнутий до відповідальності за недоліки, які призвели до смертей американських солдатів.
Провал М16 у В'єтнамі був наслідком не лише технічних недоліків, але й серйозної управлінської халатності та байдужості з боку військового командування.